Над

Занадто слів,

не підхоплених обрієм,

Забагато іронії в погляді…

Полиш мене

у вишневому цвіті

заходу

Серце крається

краєм,

прірвою

Під величним маревом

дерева

мрійного

Ми скидались тополями ясними,

А лишились: ти – хмелем, я –

ясенем.

Місяць дивиться,

чулиться

подумки;

Зорі стелять під ковдрами подушки;

Ніч дивується світлу віконному…

Ти лишилась: над небом,

над дзвонами.

12.04.2011, 19:48

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *